тке её пов

Anger m -s, (дереве́нская) пло́щадь

Anger общи́нный вы́гон; поля́на

Anger живодё́рня (разг.); утилизацио́нный заво́д по перерабо́тке тру́пов живо́тных; сва́лка для сво́за тру́пов па́вших живо́тных; пусты́рь для сво́за тру́пов па́вших живо́тных, скотомоги́льник; ист. ме́сто ка́зни

Anger диал. межа́

Abdecker m -s живодё́р тж. перен.; рабо́тник утилизацио́нного заво́да по перерабо́тке тру́пов живо́тных

Abdeckerei f, -en тк. sg уст. живодё́рный про́мысел

Abdeckerei живодё́рня; утилизацио́нный заво́д по перерабо́тке тру́пов живо́тных

Schinder m -s, = живодё́р (разг.), рабо́тник утилизацио́нного заво́да по перерабо́тке тру́пов живо́тных

Schinder m -s, = перен. разг. живодё́р; обдира́ла; мучи́тель, кровопи́йца; dem Schinder die Keule abkaufen прогада́ть, погна́вшись за дешеви́зной

Tierkörperbeseitigungsanstalt f утилизацио́нный заво́д по перерабо́тке тру́пов живо́тных

рабо́тник утилизацио́нного заво́да по перерабо́тке тру́пов живо́тных. umg живодёр

утилизацио́нный заво́д по перерабо́тке тру́пов живо́тных. umg живодёрня

АНАЛІТИЧНІ і СИНТЕТИЧНІ СУДЖЕННЯ - класи суджень, які відрізняються один від одного способом встановлення їх істинності: істинність аналітичних суджень встановлюється за допомогою суто логічного аналізу термінів, які входять в судження; істинність синтетичних суджень встановлюється шляхом звернення до позалогічних міркувань, зокрема, до емпіричного досвіду. Поділ на А. і С. с. сягає своїми витоками філософії Ляйбніца, який виділяє два види істин - "істини розуму" та "істини факту". Для перевірки "істин розуму" достатньо закону суперечності; для перевірки "істин факту" необхідно також застосування закону достатньої підстави. Самі терміни "А. і С. с." введені Кантом, який дав їх чітке формулювання, пов'язавши з поняттями апріорі та апостеріорі. За Кантом, аналітичні судження - це судження апріорі, оскільки у них логічний предикат міститься у логічному суб'єкті. Синтетичні судження можуть бути як апріорними, так і апостеріорними. Синтетичні апостеріорні судження - судження, в яких знання про суб'єкт розширюються шляхом звернення до досвіду. Поряд з синтетичними апостеріорними судженнями Кант виділяє особливий клас суджень - синтетичні апріорні судження, які не залежать від досвіду, але разом з тим логічний предикат не міститься у логічному суб'єкті. Саме ці судження - типу "все, що відбувається, має свою причину", - є, за Кантом, особливими принципами теоретичних наук, які обумовлюють саму їх можливість. Проблема А. і С. с. набула особливої гостроти у 20-ті рр. у філософії неопозитивізму, прихильники якого вважають А. і С. с. взаємовиключаючими класами "речень мови науки". Аналітичні судження мають конвенційну природу, оскільки не містять ніякої інформації про навколишній світ, а встановлення їх істинності ґрунтується на довільно встановлених правилах мови. Синтетичні судження тлумачаться неопозитивізмом як змістові твердження про світ, істинність яких встановлюється в межах певного "мовного каркасу" шляхом звернення до емпіричних фактів за допомогою процедури верифікації. Такого розуміння А. і С. с. дотримуються Шлік, Франк, Нейрат та Карнап. Останній зробив великий внесок у розробку неопозитивістської програми - піддати все наявне знання критичному аналізу з позицій вимог принципу верифікації, згідно з яким будь-яке науково осмислене твердження може бути зведене до сукупності протокольних речень, які фіксують дані чистого досвіду, та створити універсальну мову науки. Проте уже в 50-ті рр. неопозитивістська програма розрізнення А. і С. с. зазнала краху, оскільки виявилась неможливість повною мірою формалізувати мову науки А. мер. філософ Куайн, який на початку своєї творчості поділяв точку зору неопозитивізму на А. і С. с., згодом обґрунтував неможливість чіткого розрізнення цих двох видів суджень. Куайн наполягав на тому, що хоча аналітичні судження і можна організувати у строгі системи (математика, логіка), але вони не відносяться до чіткої логіки. Так, аналітичне судження "кожний холостяк є нежонатим" не збігається з чисто логічним судженням "кожне х є х", оскільки істинність останнього обумовлена тим, що х нічого не означає, в той час як істинність першого залежить від значення термінів, які в нього входять. А значення термінів встановлюється в межах певної онтології, перевага якої визначається прагматичними мотивами. Таким чином Куайн переосмислив проблему А. і С. с. з точки зору прагматизму і запропонував її вирішення як своєрідний синтез прагматизму, сучасної логіки і аналітичної філософії.

I n

1. часто pl мова, розмова, слова

2. тільки sing. звістка, повідомлення

3. тільки sing наказ, розпорядження

4. пароль, перепустка

- concluding words заключне слово

- to give the word

a) (від)дати розпорядження/ наказ

b) сказати/ назвати пароль

- to have a word with smbd. поговорити з кимсь

- to leave a word for smbd. повідомити щось, сповістити те, що треба передати іншій особі

- to receive word of smth. одержати звістку про щось

- Please leave word for me at the office будь ласка, залиште повідомлення про це для мене в канцелярії

II v виражати словами, добирати вислови/ вирази; формулювати

- as originally worded в початковому формулюванні

- strongly worded складений, сформульований в рішучих/ категоричних висловах

- wording n формулювання, редакція

- liberal word вільне формулювання

- obscure word нечітке формулювання

- precise word точне формулювання

- word of an article формулювання статті

- to clarify the word уточнити формулювання

- to improve the word покращити формулювання

- to supplement the word доповнити формулювання

1) розуміння; здатність зрозуміти (збагнути); сприйнятливість, кмітливість

2) (часто pl) побоювання, недобре передчуття, страх

3) концепція, ідея, уявлення, думка

4) затримання, арешт

5) чуттєве сприймання (сприйняття)

* * *

1) частіше pl побоювання, погане передчуття, страх, побоювання

2) здатність осягати, сприймати; розуміння

3) концепція, розуміння; ідея, поняття; представлення, подання, уявлення

4) затримка, арешт

1) кого, чего - (отсутствие) брак (-ку) кого, чого, (нехватка) недостача, нестача кого, чого. [Брак фарб на своїй палітрі поет надолужує звуками (Рада). Брак відповідної літератури (Наш). Недостача досвідчених робітників (Пр. Правда). Недостача свіжого повітря (Франко). На всьому (у світлиці) є слід недостачі пильнування (Л. Укр.). Нестачу внутрішнього змісту силкується надолужити на самі нерви розрахованими словами (Рада)]. Вследствие -тка, по -тку чего - через брак чого, за браком чого, через те що бракує чого, бо бракує чого. [Через брак грошей мусіли спинитися всякі справи (Доман.). Неможливість дати місце певній особі через брак вакансії (Коцюб.)]. -ток воды, хлеба - брак (недостача) води, хліба, безвіддя (-ддя), безхліб'я (-б'я). [Декотрі од безвіддя та безхліб'я по степу падали (Куліш)]. -ток надлежащего надзора - брак належного догляду, малий догляд. -ток памяти, ума - брак пам'яти, розуму. -ток средств - а) брак засобів; б) (бедность) нестатки; см. ниже под 3);

2) в чём - недостача чого и в чому, брак чого. [Ну, кажи: чого тобі недостача? (Звин.). Нам недобре: в нас хліба недостача (Звин.). Сього-того треба, жінка не вважає: тільки чого недостача, - в батька-матір лає (Грінч. III). Коли в манастирях був папірусу брак, ченці з рукопису старе письмо змивали (Вороний). Купив-би всього, та брак грошей (Сл. Гр.)]. Есть -ток в чём - бракує чого, є недостача в чому (чого), (описат.) скупо (тонко) на що и чого, (шутл.) посуха на що. [Скупо в мене на гроші (Кониськ.). В мене грошей тонко (Васильч.). Знать у вас на честь посуха, в нас - на копійки (Рудан.)]. Нет, не было -тка в ком, в чём - не бракує, не бракувало кого, чого, нема(є), не було недостачі в кому, в чому, (гал.) не хибує, не хибне, не хибувало, не хибло кого, чого. [В збірці поезій він показав і свої гарні прикмети, яких у його багато, так і хиби, яких йому теж не бракує (Н. Громада). Ні в чім не було недостачі (Квітка). Коли вже дано приклад, не хибло й наслідувачів (Павлик)]. Окажется -ток в чём - виявиться, що бракує (нестає, невистачає чого); забракне що и чого. Испытывать (терпеть), испытать -ток в чём - зазнавати (при отрицании ещё знати), зазнати недостачі (нужды: нужди) в чому, (иногда) нуждатися чим, бідувати на що, голодувати на що. [Не зазнали вони ні в чому недостачі (Коцюб.). Не знає душа його недостачі в нічому, чого бажає (Куліш). Злидар Максим поліном дров нуждавсь (Боров.). Найпаче бідує на штани (Корол.). На гребінці я не голодувала (Житом.)];

3) (нужда) нестаток, недостаток (-тку), (чаще мн.) нестатки, недостатки (-ків), (редко) нестачі (-тач), (нищета, убожество) злидні (-нів). [Прийшов нестаток, забрав і остаток (Приказка). Товариші наскладали з нестатків своїх грошенят (Р. Край). Ціле його життя пройшло в бідності і недостатку (Франко). Виростав у злиднях та недостачах (Мирний)]. Жить в -тке - жити в (при) злиднях (при вбозтві, убого), злиднювати;

4) (дефект, порок) вада, хиба, (из'ян) ґанджа (ж. р.), ґандж (-джу, м. р. и -джи, ж. р.) и ґанч (-чу, м. р. и -чи, ж. р.), догана, пригана. [В неї були свої вади, - наприклад, вона була дуже горда (Грінч.). Не вважаючи на дрібні вади в його творах, Шевченко єсть геній (Грінч.). Недобрий, кажеш, борщ? а яка-ж йому вада? (Звин.). Не будемо виправдувати хиб нашого народу (Грінч.). Добрість - наша певна хиба (Самійл.). Це в йому маленька хиба, маленька ґанджа (Н.-Лев.). Кінь - як сокіл, і ґанчу не має (Рудан.). Свита добра, ніде догани в ній нема (Звин.)]. Пороки и -тки - хиби й вади. Душевный -ток - душевна вада. Органический, природный -ток - органічна, природна вада (ґанджа). Телесный -ток - тілесна вада, (увечье) каліцтво. Находить, найти -тки в ком, чём - знаходити, знайти вади (хиби, ґанджу, ґандж, ґанч) в кому, в чому, ґанчувати кого, що, давати, дати догану (пригану, ганьбу) кому, чому. [Дівчина вередує з женихами, ґанчує (Гуманщ.). Свита добра, ніхто догани не дасть (Чигиринщ.)].

* * *

1) ( нехватка) недоста́ча, неста́ча; ( отсутствие) брак, -у, відсу́тність, -ності

2) ( нужда) неста́ток, -тку, недоста́ток, недоста́ча

3) ( изъян) ва́да, дефе́кт, -у, ґандж, -у и -і; ( погрешность) хи́ба; ( недочёт) недо́лік, -у

АНАРХІЗМ ( від грецьк. άναρχια - безвладдя) - сукупність політичних концепцій, споріднених між собою тим, що вони заперечують централізоване управління суспільством, пропонуючи побудову суспільного ладу шляхом добровільного об'єднання у спілки або спільноти. Найважливішою прикметою змісту анархістської політичної концепції (або близької до А.) є утвердження цінності окремої особистості та індивідуальної свободи у найбільш радикальній формі. Віддалені ідейні коріння А. можна віднайти у деяких течіях давньогрецьк. філософії (істоїцизм), також в індивідуалістських та комунітаристських елементах християнства. Перше чітке формулювання ідей А. дав англ. політичний філософ, романіст та есеїст Годвін (1756 - 1836) у кн. "Дослідження політичної справедливості" (1793), в якій він обґрунтував ідею бездержавного суспільного ладу. В 40-х рр. XIX ст. А. оформлюється в окрему течію політичної думки, яка у друг. пол. XIX - на поч. XX ст. досягає суттєвого впливу, особливо у деяких європейських країнах (Франція, Іспанія, Італія та ін.). Дослідники політичних ідеологій, даючи типологію А., вирізняють: а) індивідуалістський А.; б) комуністичний А. (анархо-комунізм); в) проміжний між першим та другим - індивідуалістськи-комунітаристський А. Цей поділ на різновиди має своєю підставою різницю у підході до проблеми "особистість - спілка (спільнота)". Залежно від того, якими засобами політична концепція пропонує досягати мети, анархічні політичні концепції поділяють на реформістські та революційні. Крайній індивідуалістський варіант А. заперечує будь-які суспільні установи (сім'ю, церкву, традиції, політичні партії, державу) та будь-які форми колективної свідомості (мораль, релігію, ідеологію), які б обмежували свободу особи. Вважають, що класичне формулювання індивідуалістського різновиду А. дав нім. філософ, лівий гегельянець Штирнер (1806 - 1856) у своєму творі "Єдине та його власність" (1845). Інші анархістські політичні концепції намагаються врівноважити захист автономії окремої особистості з потребою єднання людей у спілки (громади) або спільноти. Це дає перехідну форму - індивідуалістсько-комунітаристський А.: особистості, добровільно жертвуючи частиною своєї свободи, об'єднуються у відносно невеликі спілки, які, в свою чергу, можуть утворювати спілки спілок. До індивідуалістсько-комунітаристського А. належить політична концепція Пру дона - франц. філософа, який у кн. "ЇЦо таке власність" піддав критиці капіталістичний ринок як спосіб гноблення виробника. Оскільки у цій концепції наголос зроблено на взаємності обміну, то розвиток цієї ідеї політичними філософами кін. XIX ст. іноді називають "концепцією взаємності". Ідеї Прудона відіграли важливу роль у стимулюванні профспілкового руху—реформістського анархо-синдикалізму. Крім того, вони стали одним із джерел революційного анархо-синдикалізму. Найвпливовішим його теоретиком став франц. інженер та соціальний філософ Сорель (1847 - 1922). Він зазнав впливу ідей Ніцше, Маркса та Бергсона, поєднавши таким чином марксистську орієнтацію на практичну дію з волюнтаризмом та інтуїтивізмом. Революційний А. рос. політичного філософа Бакуніна виявляє виразні ознаки суто комунітаристського (колективістського) А.: він вважав, що держава має бути зруйнована насильницьким шляхом і замінена федерацією вільно утворюваних селянських та робітничих спілок, які б колективно володіли власністю і спільно контролювали розподіл (кожному відповідно до його трудового внеску). Колективістські тенденції концепції Бакуніна були посилені у політичній філософії Кропоткіна (1842 - 1921), який перетворює спільноти (рос. "общиньї") в основу всього суспільного ладу - у колективного власника засобів виробництва та (шляхом їх об'єднання у федерації) у замінника держави. У тлумаченні Кропоткіна комунітаристський різновид А. набув своїх крайніх форм і став комуністичним А. (анархокомунізмом). В Україні перше свідоме формулювання ідей А. (як складника лібералізму у політичній концепції Драгоманова) репрезентує індивідуалістськи-комунітаристський та реформістський різновид А. Драгоманов - ліберал (вірить у поступ, розум, емансипацію шляхом просвіти і та ін.), конституціоналіст, але ідейна противага бюрократичному централізму та імперіалізму зосереджена передусім в анархістських елементах його концепції. Цим ідеям не випало стати джерелом для появи ідеології анархістського політичного руху в Україні. Анархістський політичний (військовий) рух 1917 - 1921 рр., очолюваний Махно (1884 - 1934), виявив нестачу історично нагромадженого політичного досвіду та конструктивізму: він був руйнівним щодо впровадження тих елементів порядку, які пов'язані зі становленням укр. незалежної держави (фактично рос. більшовики використали його з цією метою). Все це, зрештою, прирекло його на роль деструктивної сили (у кращому випадку, на роль загонів сільської самооборони) і призвело до поразки.

ДУША (лат. anima—душа) - поняття, що виражає індивідуальну своєрідність внутрішнього світу людини, здатність до переживання, співпереживання або відчуження. У більшості філософських та релігійних систем Д. протиставляється як тілу, так і духу. Якщо дух розглядається як джерело креативних та раціонально-пізнавальних можливостей людини, рух до трансцендентного, то Д. - джерело морально-комунікативних можливостей, спрямованість до іманентного, ближнього. У багатьох філософських культурах Д. виражається символом "Серце"; особливо яскраво ця тенденція виражена в укр. традиції філософії серця. Перші уявлення про Д. формуються у межах анімістичного світогляду, осердям якого є ідея про одушевленість усіх явищ світу. На цій основі розвивається вчення про метемпсихоз, згідно з яким, Д. після смерті може переселятися в нові тіла, причому як в людські, так і в тіла інших живих істот. В найбільш розгорнутій формі ідея метемпсихозу властива культурі індуїзму, проте має своїх прибічників і в Античності (Піфагор, Платон, Вергілій, неоплатоніки). Рання антична натурфілософія виходить з ідеї тотальної одушевленості Космосу, ототожнюючи живе та суще (гілозоїзм). Для Аристотеля Д. - активне начало живої істоти, її внутрішня оформленість. У християнській культурі Середньовіччя та Відродження Д. - опосередкування між тілом та духом. З іншого боку, Д. надається надзвичайно важливе значення у спасінні людини. Спокушаючи людину, диявол завжди пропонує обміняти на земні блага саме Д. У філософії Нового Часу екзистенційна тріада "тіло - Д. - дух" замінюється гносеологічною парою "матеріальне - ідеальне". Різниця духу та Д. розчиняється в ідеальному як не-матеріальному. В нім. класичній філософії, яка поставила на перший план проблему суб'єкта пізнання, можна побачити обидві ці тенденції. Гегель, міркуючи про безсмертя людини як безсмертя Д., використовує поняття і Д., і духа З. іншого боку, в "Науці логіки" зустрічаємо досить чітке розділення Д. та духа в традиціях християнської антропології; Д. трактується як щось середнє між тілесністю та духом. Така суперечлива позиція пов'язана з тим, що Гегель ототожнює Д. з суб'єктивним духом - рівнем розвитку духа, який замкнений у межах індивідуальності. Бердяєв розділяє поняття "Д." та "дух", показуючи укоріненість Д. в емпіричному світі і зазначаючи, що реальність Д. є реальністю природного порядку. Екзистенціалізм практично відмовляється від використання поняття "Д.", замінюючи його на поняття "екзистенція". Причина цього полягає, напевно, у загносеологізованості категорій і Д., і духа попередніми філософськими традиціями. У психологічному знанні XX ст. виникає тенденція заміни поняття "Д." поняттям "психіка". Водночас в гуманістично та персоналістично орієнтованій психології поняття "Д." зберігається. Більше того, робиться спроба прояснити унікальний сенс Д. В цьому плані показовими є роботи Фромма. Примат "Серця" в класичній укр. філософській традиції, її кордоцентризм означає освоєння передусім душевного виміру людського буття. У сучасній укр. філософії поняття "Д." знаходить свій розвиток у понятті "душевність", яке трактується як здатність до комунікативної відкритості, толерантності, конкретно вираженої любові та співчуття.

Фреге, Готлоб (1848, Веймар - 1925) - нім. логік, філософ, математик. Закінчив Ієнський ун-т (1869); у 1879 - 1918 рр. - проф. математики цього ун-ту Н. аукові дослідження Ф. тісно пов'язані з його логістичною доктриною ("логіцизмом"). Ф. дійшов висновку, що подолати кризу в математиці, яка зиникла наприкін. XIX ст., можливо шляхом зведення математичного знання до логічного. На його думку, існує невелика кількість законів чистого мислення, з яких можна вивести всі істини арифметики Д. ля обґрунтування своєї точки зору він запропонував метод формалізації дедуктивних систем. Ф. заклав підвалини теорії математичного доведення, вперше здійснив дедуктивно-аксіоматичну побудову першопорядкової логіки предикатів за допомогою формалізованої мови, провів чітке розрізнення між її синтаксисом та семантикою, формалізував значну частину арифметики натуральних чисел. Ф. запровадив науковий обіг поняття "істиннісне значення" та "логічна функція", провів розрізнення властивостей та відношень як відповідно одномісних, так і багатомісних функцій, дав визначення відношення належності елемента класу і включення класу до класу, вперше став використовувати квантори. Ф. є засновником тієї частини логічної семантики, де розглядаються відношення між предметами та смисловими значеннями мовних виразів та відношення іменування. Надбанням Ф. є також широке використання принципу абстракції і детальний аналіз взаємозв'язків між предметами, властивостями та відношеннями. Намагаючись реалізувати логістичну доктрину, Ф. повністю подолав психологізм у логіці. Піддав критиці перший том "Філософії арифметики" (1894) Гуссерля, після чого той змінив свою точку зору і став послідовним антипсихологістом. Результати, досягнуті Ф. в царині логіки, мали значний вплив на розвиток філософської думки в цілому В. они сприяли формуванню нового концептуального підходу до аналізу різноманітної проблематики, який у подальшому став основою сучасної аналітичної філософії.

[br]

Осн. тв.: "Шрифт понять" (1879); "Основи арифметики. Логіко-математичне поняття числа" (1884); "Основні закони арифметики, виведені відповідно до шрифту понять". У 2 т. (1893, 1903).